Маємо перше посмертне видання, присвячене Любомирові Гузару. Невеличку книгу-путівник „Завалівське коріння Блаженнішого Любомира Гузара“ вчителя, дослідника зі села Завалова Володимира Чистуха, що на Тернопільщині, презентували 25 липня у Львівському музеї історії релігії. Підготування та впорядкування видання тривало ще за життя Кардинала. Він, завдяки своїй племінниці та похресниці Марії Рипан, мав можливість вичитати та благословити цю працю.
Гортаючи книгу, вчитуючись у досить мальовничо виписані біографії родини Гузарів, починаючи від прадіда Блаженнішого — Дмитра Гузара, бачимо наскільки потужний ґрунт виплекав особистість Любомира. Зважаючи на надзвичайно плідну громадську, духовну діяльність священичої родини, розуміємо, що вони були тими, хто формував, становлював не лише Українську Церкву — саме як Живу Церкву, яка жила зі своїми парафіянами, вболівала за них, переборювала різні політичні та історичні перипетії, а й весь наш народ.
„Назва цієї книжечки говорить про мої корені, про моє походження… Розгляд цієї книжки як історії одної людини був би обмеженим. Читач повинен собі усвідомити, що за допомогою зібраного матеріалу пізнає певну епоху в житті нашого народу, особливо те, яким було життя українського суспільства у ХІХ столітті, щонайменше в одній частині України — її західних областях. Таке знання дуже важливе, щоб зрозуміти розвиток нашого національного побуту в той період“, — зазначив у передмові Любомир Гузар.
Зрештою, й сама презентація була більше схожа на розмову, ділення спогадами, пересипана його жартами.
— У кожній своїй промові Блаженніший Любомир говорив те, на що вартувало звернути увагу, слова, які треба було аналізувати і через них переосмислювати власне життя. Важливо й те, що він завжди дбав про Українську Церкву, завжди вболівав, щоб її центр перенести зі Львова до Києва. Ще в 1988 році, коли ми з ним зустрічалися в Польщі, він ділився думками про те, що коли б настала свобода Церкви, як би вона могла переміщатися зі Заходу в Центр України і на Схід. Він думав і застановлявся глибоко, переживав, чи це вдасться. Очевидно, що покладав надії на Бога і вони збулися. Відрізок життєвого часу, який йому дарував Бог, він використав дуже плідно — увесь час у праці, в нього не було вихідних днів, навіть у суботи й неділі мав різні зустрічі, розмови. А, повертаючись увечері після Служби Божої, міг мати ще мати якісь обговорення. Я дуже дивувався його силі. Жодного дня без доброї лінії в нього не було. Відмінною рисою Блаженнішою було його почуття гумору. Попри свою відповідальність, зайнятість, він любив жартувати і в нього це дуже легко виходило, — поділився спогадами Львівський архієпископ і митрополита УГКЦ владики Ігор (Возьняк).
Автор книги Володимир Чистух розповів про шляхи, які привели його до дослідження родини Гузарів. Адже пан Володимир вже багато років вивчає історію свого села та видатних постатей, які вийшли звідти чи побували там. І так випадково натрапив на згадку про Дмитра Гузара. Це підштовхнуло шукати інформацію й надалі, а згодом, доля звела з Марією Рипан, яка допомогла дослідникові інформацією про родинні зв’язки Блаженнішого Любомира Гузара.
— Це була високо культурна, інтелігентна, аристократична родина. Дмитро Гузар переїхав у Завалів у 1856 році і до 1908 року служив на парафії у Завалові. Він приїхав з двома маленькими синами — Володимиром і Євгеном. Вже у Завалові народився Лев (дід Любомира Гузара) і Ольга — письменниця, перекладач, дружина Володимира Левицького, — підкреслив Володимир Чистух.
Марія Рипан, яка приїхала в Україну з Канади, щоб презентувати книгу в різних куточках, зробила досить глибокий екскурс в історію родини та презентувала підбірку світлин із приватних архівів. Ці фотографії, більшість із яких друковані вперше, також вміщені у книзі.
— Це дослідження не лише історії родини Гузарів, а й дослідження історії галицьких священиків. Переконаний, що саме завдяки тим українським парохам, які так багато зробили для українського народу, маємо нині нашу Церкву і таке піднесення українського народу. Блаженніший Любомир є продовжувачем справи Митрополита Андрея. Якщо глибше проаналізувати його життєвий шлях і служіння, він черпав його від Шептицького. Вірю, що через якийсь час будемо досліджувати не лише його коріння Любомира Гузара, а й святість його служіння і життя, — додав професор, голова Фундації „Андрей“ Михайло Перун.
На завершення спогадами про Любомира Гузара, як монаха поділився ієромонах отець Юстин Бойко. Він зокрема наголосив на тому, що Блаженніший Любомира був першим, хто ініціював Собор монашества. А також зачитав деякі уривки зі щоденників Гузара, які стосувалися переживань за монашество, їхній розвиток та життя.
„Ми будемо дуже сильними, якщо бажаємо добра, якщо стараємося, якщо гуртуємося, якщо намагаємося спільно творити добро, жити чесно, жити творчо“, — такими словами Любомира Гузара завершується книга про його родину.
Наталія ПАВЛИШИН
